АННА АХМАТОВА – «Не будем пить из одного стакана…»

АННА АХМАТОВА – «Не будем пить из одного стакана…» («Не пити нам із однієї склянки…») – АННА АХМАТОВА

141.jpg

Не будем пить из одного стакана
Ни воду мы, ни сладкое вино,
Не поцелуемся мы утром рано,
А ввечеру не поглядим в окно.
Ты дышишь солнцем, я дышу луною,
Но живы мы любовию одною.

Со мной всегда мой верный, нежный друг,
С тобой твоя веселая подруга,
Но мне понятен серых глаз испуг,
И ты виновник моего недуга.
Коротких мы не учащаем встреч.
Так наш покой нам суждено беречь.

Лишь голос твой поет в моих стихах,
В твоих стихах мое дыханье веет.
О, есть костер, которого не смеет
Коснуться ни забвение, ни страх…
И если б знал ты, как сейчас мне любы
Твои сухие розовые губы!

1913
1.АННА АХМАТОВА – «Не будем пить из одного стакана…» («Не пити нам із однієї склянки…»). – АННА АХМАТОВА українською мовою. Переклала
С. Жолоб
* * *

Не пити нам із однієї склянки
Води, ані солодкого вина,
Не поцілуємось ми рано-зранку,
А ввечері не глянемо з вікна.
Ти сонцем дишеш, я — нічною тьмою,
Проте любов’ю ми живі одною.

Мій вірний друг зі мною день при дні,
Весела подруга з тобою поряд.
Та острах твій — провиною мені,
І через тебе я неначе хвора.
Короткі стрічі наші, як завжди.
Так спокій нам судилось берегти.

Лиш голос твій звучить в моїх рядках,
Мій подих — у твоєму вірші віє.
О, є вогонь, якого не посміє
Торкнутися ні забуття, ні страх…
Коли б ти знав, як мені зараз любі
Твої рожеві пересохлі губи!





2.АННА АХМАТОВА – «Не будем пить из одного стакана…» («Не пити нам із однієї склянки…»). – АННА АХМАТОВА українською мовою. Переклала Світлана-Майя Залізняк, Полтава ,

***

Не пити нам із однієї склянки
Ні воду, ні огрійне втіх вино,
Не цілуватись, милий, на світанку,
Надвечір не дивитись у вікно.
Ти сонцем дихаєш, серп місяця шукаю.
Єднає лише пристрасть живодайна.

Зі мною поряд вірний, ніжний друг,
А ти ведеш під руку щебетуху.
Та в крицевих очах – обава, туск.
Ти – винуватець болю і притуги.
Короткі стрічі наші – мимохідь.
Так супокою не розтане лід.

Твій голос – у моїх нових рядках,
А у твоїх – мій подих і стремління.
О, є багаття, непідвладне вітру.
Його не згасять пам»ять, ниций страх…
Якби ти знав, які жадані й любі
Твої обвітрені рожеві губи.