РОЗМОВА
Зі мною що? Питаєш мене, сину?
Ідуть літа на схил – нема зупину.
З куточків уст вже смуток не поскаче,
І небосхил став важчим й нижчим наче.
Зі мною що? Дивлюсь навколо, друже,
Скрізь молоді, чужі стоять, байдужі.
В очах – небесна синь, веселий сміх.
Ех, скинуть би років із пліч своїх.
Хай обертом йде мудра голова,
Щоб всі питали: «Скоїлось що Вам?»
А я вся – пломінь, і гординя, й жар,
І загадка осіння – сонце з хмар.
Зі мною що? На схил ідуть літа…
Й самотність, може, скоро завіта.
Та серце, вірю, не закам’яніє.
Душа живе, і любить, і радіє.
***
З дзвінких джерел напилися сади,
Гілки розквітлі до землі звисають,
І травень то тривожний, як завжди,
А то веселка раптом в ньому грає.
Так і талант. Він душу освятить
Слізьми добра й високої любові,
Твоє чутливе серце в кожнім слові
Тріпоче, б’ється й до людей летить…
***
Може, ти й права, моя подруго,
Життя – гірка риторика, і край.
Буває в долі і тепло, і хуга,
І хмари в небі, й синій небокрай.
Людина створена для щастя й муки,
Ми дружимо, кохаєм, плачем всі,
То всьому раді, то живем в розлуці,
Дітей хороним – серце в кулаці!
Життя гірка риторика. Я згодна.
Й не кожен може бурі перейти,
Та жити треба. І не просто – гордо!
Терпіння мати і добро
нести!
ДВОЄ ЛЕБЕДІВ
Двоє лебедів на воді,
Двоє лебедів білих – білих.
Гонить вітер хвилі круті.
Нащо птахи сюди прилетіли?
Чи тяжкий, може, був їх літ,
Чи поранив хтось пташці крила,
Двоє лебедів – білий цвіт
За селом у нас чомусь сіли.
Їх прошу: підніміться в небо,
Йде зима і сніг плесо вкриє,
І, розправивши крила, лебідь
Враз шугає у вись, мов мрія.
Ось гукає лебідку дзвінко,
І зникають за обрій синій…
Двоє лебедів білих – білих
Прилітали, чи то наснилось.
***
Мій настрій трішки з осінню аж зрідний,
То світить сонце, а то враз – туман,
І вже ні вулиць, ні дерев нема,
То знову небо чисте і погідне.
Ось так і я. Коли раптово ти
В мою оселю двері відчиняєш,
Ясніє день, і більше вже немає
Оцих краплин холодних і пустих.
***
Цвіте тюльпан в полях під Межовою,
Цвіте тюльпан і радує усіх,
А в серці біль і туга за тобою,
Боєць відважний, що за нас поліг.
У кожній квітці, як в солдатській долі
Не гасне біль від ран воєнних літ.
Тюльпани червоніють в нашім полі,
Як запізнілий із війни привіт.
І ранки у туманах сивих стали,
А на траві виблискує роса.
Ці квіти, наче наші ветерани,
На пелюстках завмре жива сльоза.
***
Вже осінь узяла мене в полон,
Ступає листопад крізь вікна в хату,
І ще раз ніч у спогадах, а сон
Вже звик чомусь від мене утікати.
Лічу хвилини – а пливуть як довго,
Книжки читаю. Час завмер неначе.
Й над хатою кружляють птахи чорні,
І чути, як кричать чи, може , плачуть.
Кричать птахи – то скоро снігу бути,
Закида двір, в саду складе постіль,
І вкинуть лід у серце не забуде,
І все життя – снігова заметіль.
***
Летять роки. Зміняються століття.
Відкриті двері в XXI вік.
Й онукам нашим дивиться в обличчя
Нових висот незвіданих політ.
Та щоб іще не вигадали люди,
Які б знання отримали з орбіт,
А твоє слово, наш Тарасе любий,
Звучатиме завжди на цілий світ.
І хоч тривожать Інтернети спокій,
І книги не в ціні тепер, повір,
Що твій «Кобзар», Тарасе, всі епохи
Читатимуть, як найдорожчий твір.
Ти думкою сягав в майбутнє наше,
Ти пережив свій час, душа багата!
…То ж пам’ятаймо нашого Тараса,
Щоб цвів садок вишневий коло хати.
***
Сказав мудрець, що вчитель – не вмирає,
Бо в учнях його прагнення живуть,
Його натхнення і талант безкрайній
Із покоління в покоління йдуть.
Той дай вам Бог здоров’я і терпіння,
Бо ж не спинити часу плин стрімкий.
Як сад шкільний, що міцно вріс корінням,
Так вічні ваші мрії і думки.
МОЇ РОКИ – МОЄ БАГАТСТВО
Квітує літо соняховим цвітом,
Збирають бджоли мед в густій траві.
А нам роки (де ж їх тепер подіти?)
Під ноги стелять килими нові.
Із хати вийду: десь липневі грози
Дощем пахучим падають в сади.
Я вдячна долі, бо ж іще не осінь,
І двічі 25- ще молодий.
А як ти поруч – то незгоди щезнуть,
І пропадуть десь всі вітри – завії,
Якщо ж ти поруч – я така вже щедра,
Ще двічі 25 прожить зумію.
Та й внуків з кожним роком – нате, мамо,
Коли ж нездужать чи старіти більше?!
Крутитись треба, як в колесі білка,
Ще двічі 25 – і буде мало!
***
50-це не так вже й багато,
Коли міряти людське життя.
Входить зрілість до вашої хати.
Прикрашає вже мудрість буття.
Й не важливо це, скільки людині
Відмірятиме доля років.
А важливо, щоб друзів родина
Вас підтримала в колі своїм.
Щоб печалі розвіявши, радо
Йшла любов з вами поруч весь час.
50- це не так вже й багато,
просто осінь всміхнулась до вас.
***
Як довго не писалися вірші,
Рядки губились, десь думки зникали.
Та ось нагрянув жовтень, поспішив,
І мов ворожка, враз слова наткав.
Ох жовтень! А слова чомусь сумні,
Як вечір той останній. Подивись!
Он у вікно всміхається мені
Востаннє зірка, що зірвалась вниз...
ДИРЕКТОРУ
Ні! Це не виклик долі. Це аспекти
Зіграли свою роль кругом, простеж!
Директор, ну звичайно ж це директор,
Не тільки на роботі, вдома теж.
Директор – це й професія, й призвання.
Діагноз, якщо хочете, це мій.
І кожен день – неначе все востаннє,
І кожен раз – як на передовій.
Щоденно – в темній а то в світлій смузі,
Дочасно – вбрід чи вплав тебе несе.
Й нема зупинок, все життя у русі.
Директор! І цим сказано усе...
***
Як мало ще пісень про вчителів,
Про нелегкий їх труд, безсонні ночі,
Їм вранці зошити, уроки й очі
Допитливих та жвавих школярів.
А в розкладах – контрольні й семінари,
І атестації – приймать встигай,
Наради, різні звіти, плани, пари.
То знов програми нові й книг нема.
А де ж романтика, і лірика, і спів.
І друзів круг тісний, сімейне коло?
Усе отут – де школа, школа, школа!
Як мало ще пісень про вчителів.
***
Кинь зернину у родючу землю,
Прийде час – хліба заколосять.
Квітку посади коло оселі,
Рік, два, три – і заквітує сад
Так і вчитель. Мудре слово всюди
Сіє дітям в серці недарма,
Йдуть по світі добрі, мудрі люди,
Хоч і вчителя давно нема.
***
Знову дощ на жовте листя клена,
На тополі холодно січе,
І на склі,мов просячись до мене,
Слізними потоками тече.
Дощ осінній зранку йде сьогодні,
То стиха, то гілкою гойда,
У вікно ж , промоклий і самотній ,
Жовтитй лист до мене загляда
***
Мамо, повторю я твою долю,
В клас зайду учителькою теж,
Ну а ти радій за свою доню,
Я люблю і школу, і дітей.
Це нелегко бути кожен день
Серед вихору чужих життів,
Зрозуміть турботи і проблеми,
Помогти комусь і пожаліть.
Ти ж така – то строга враз зі мною,
То весела й радісна безмеж.
Мамо, повторю я твою долю,
В клас зайду учителькою теж.
УЧИТЕЛЮ
Хай роки біжать – минають спішно,
Креслять нам стежки такі круті.
Твоє слово, вчителю, й усмішка
Нас завжди тримали у житті.
І хай школа не в пошані нині,
Й труд учительський неначе жарт,
Та усі ці бізнесмени милі
Починали із учнівських парт.
В класі першім вчитель взяв за руку,
І до нього всі несли жалі.
Так чому ж тепер сучасним Бруттам
Не потрібні вже учителі?
Все мине: і нова влада, й люди
Щезнуть теж у куряві віків.
Тільки вчитель був, і є, і буде!
Тому бережіть учителів!
ЗУСТРІЧ
Негадано зустрілися у двох.
Тобі – 17, а мені – за 30.
Чи доля розсудила так, чи Бог?
Шепоче тихо ніч у наші лиця.
Поглянь: розквітла вишня у саду,
Красою щоб своєю нас зігріти.
Це ти подарував мені весну,
А я тобі – своє гаряче літо.
Бувають дивні зустрічі доріг.
Любов спинить не в силі навіть час.
Хоча услід шепочуть: „Та це ж гріх!”
Я не ховаю радості в очах.
ВИШНІ
Весна. Поглянь, як розцвітають вишні,
Знов солов’ї видзвонюють в садах.
Тебе зустріла я – любов колишню
На давніх і забутих вже стежках.
Негадано зустрілися. Так вийшло.
Десь раптом розгубилися слова.
Невже ж іще любов моя колишня
У серці залишилася жива?
Завмерли у вбранні весільним вишні,
Як навесні, співають солов’ї.
Прощай! Прощай, любов моя колишня!
Та не тривож вже більше сни мої.
Дарує доля то дощі, то кручі,
А то бузком засипле стежку вміло.
Нема тебе – для мене світ немилий,
Й кругом лиш ти, коли живем в розлуці.
СИНОВІ
У долі не бува легких доріг,
Круті підйоми, спуски небезпечні.
Сьогодні – сонце, завтра – дощ і сніг,
Сьогодні – так, а завтра – недоречно.
Та хоч які закрутять віражі,
І зверху вниз життя намітить кроки,
Тримайся, сину, навіть на межі,
Борися – і відступить час жорстокий.
Дихне вітерець в розчинене вікно
І не кажи, що світ тобі немилий.
Он ранок усміхається крізь скло,
Я вірю, сину, в тебе стане сили.
***
Ти приїдеш – і я оживаю.
Серед буднів ти свято немов.
Бо мій сум раптом чомусь примовк,
І тривоги усі відступають
Ти приїдеш – і сонце враз сяє,
Це для тебе – усі солов’ї,
Це для тебе – поля ці безкраї
І тепло їх очей-ручаїв.
Ти приїдеш – як хороше в світі
Бути разом, тому приїзди
У світанки мої, у сади,
У такий незабутній той квітень.
***
Твоїх очей весняна зелень трав
Мене хвилює, і страшить, і манить,
А над рікою устають тумани,
І день надходить сяйвами заграв.
Твоїх очей натомлених тепло
Я відчуваю навіть у розлуках.
З тобою бути нарізно – це мука!
Якби ж завжди щоб поруч й заодно.
Та так життя складає наші долі –
То разом, то прощання близько день…
А навкруги сади, самотні й голі,
Й давно не чуть пташиних вже пісень…
***
Знову сині ранки. Листопад.
Усе частіш густий встає туман,
І під ногами мокре листя. Сад –
Зажурений самотній дідуган.
Як перше «здрастуй» зимоньки-зими
Сніжок вкрива поорані поля.
І не схиляє гордо голови
Високий клен, що з вітром розмовля.
ГРУДНЕВІ СНИ
Дощі й тумани в грудні, як на зло,
І снігу іще майже не було.
А вже зима через поріг ступила…
І тільки в снах моїх все біле-біле.
Пухнасті кучугури у саду,
Я через них тобі назустріч йду.
А сніг все сипле й сипле, мов навмисне,
Сніжинки вже на віях в тебе виснуть.
А навкруги – казкове дивне світло…
Прокинуся – колючий дощ у вікна,
Й стоять густі тумани, як на зло,
І снігу іще майже не було.
ВИПУСКНИКАМ
Як швидко виростають наші діти,
Із дому линуть, як пташки з гнізда.
А ми самі лишаємось старіти
Й чекати чи приїзду, чи листа.
Як швидко час пролинув непомітно,
І вже весна остання на поріг.
Розквітла юність і сади розквітли,
І перед нею тисячі доріг.
Прийшла пора – мужнійте, наші діти,
Ідіть із дому – так в житті завжди.
Ми ж намагатимемось не старіти,
Не відійшли ще наші поїзди.
***
Ох, які ще теплі вересневі ночі!
Місяць на півнеба світить, як ліхтар,
І аж до світанку гаснути не хоче,
Наче неслухняний той школяр.
Ледь дихне в обличчя легка прохолода,
Твій піджак на плечі накидаю знов.
І тепер до ранку вулицями бродить
Осінь, ми з тобою і любов.
Під ногами листя шарудить охоче,
Падає безшумно з висоти.
Ох, які ще теплі вересневі ночі!
Чи тому, що, може, поруч ти?
***
Вже вересень сурмить ключами журавлів,
І віє тишею із скошених полів,
У небі лиш стривожене «курли»,
Листки пожовклі стежку замели.
Гуляє вітер в травах непомітно,
Ти не сумуй, що вже минуло літо.
***
Відцвіли вже юності вогні,
Доля погортала сторінки,
І тепер лишаються мені
Осені засніжені стежки.
Під ногами листя шарудить,
У очах захована печаль.
Вже і в косах – осені сліди,
Так роки біжать. А жаль…а жаль…
Зачарують очі хризантем,
Ще води джерельної нап’юсь,
І, о серце, підкажи тепер –
Я старію й осені боюсь?
***
Ти - літо ще, а я - вже осінь,
У тебе – сонце, в мене – носить
Холодний вітер листя по дворі
Й кричать «курли» у небі журавлі.
Ти – літо ще. Он зелень в очі
Вплелася тепло так. І хочуть
Цвісти ромашки молоді,
Веселка грає на воді.
Ти – літо ще. Мені ж сьогодні
У вікна стука дощ холодний,
І ластівки зібрались на дротах.
Іде зима. Чи може це не так?!
***
М.В.Гоголю
На вулиці століття двадцять перше ,
Комп*ютери,мобільні,Інтернет…
Програми різні, ігор теж не менше,
І дома дисків не один комплект.
Забули книги всі – нова епоха.
Включаєм відео, як треба щось.
А 200років вже сьогодні Гоголю
Забути можна.Тільки як? Нащо?
У його книгах два живе народи,
Історія їх, мова і буття,
Їх прагнення до щастя і свободи
Без темних сил, без злоби і сміття.
У його книгах – сміх несамовитий,
Козацька мужність і в красі світи,
Як Гоголя та можна не любити?
І як його та нам не берегти?
Наш Гоголь! Несемо твої творіння,
Тримаєм міцно уже 200 літ.
Твоїм талантом горді і умінням,
Які прославили тебе на цілий світ!
***
Вже Новий рік підходить до порогу,
А сніг розтанув, наче й не було.
Тумани вранці і слизька дорога,
І темні хмари линуть над селом.
Та близько Новий рік. Хоч за прогнозом
Плюс 10. та який тепер прогноз!
Он вулицею вже ялинки возить
Володька, наче справжній Дід Мороз.
Спасибі за такі хороші чуттєві поєзії. Їх справжність торкає найглибші струни душі.
ВідповістиВидалити