Особисте
Летять роки , як журавлі у небі,
З їх висоти дивлюся на життя,
Порошею зима на косах. Треба ж!
І вже назад немає вороття.
Була життєва стежка непростою,
Болить у серці син, не відпуска,
І обірвалась в чоловіка доля,
І батькова забулася рука.
Та є ще на землі старенька мати,
Намисто їз років своїх плете,
А менший син - це для душі відрада,
Й онука - як дитинство золоте
Повернуть журавлі ще в рідну хату,
А от роки... таке людське життя
Недовге... По рахунку - небагато
І жаль, що вже не буде вороття.
Валюшо, твій вірш торкнувся моєї душі, заставив хвилюватись. Твоя позія справжня і висока, коли на неї відгукується душа і народжуються нові рядки.
ВідповістиВидалитиТаким є наше земне життя. І ми всі не просто так тут...
А ЛЮБОВІ МЕЖІ НЕМА…
Повертаються душі додому
З журавлиними «кру» навесні,
Відлітали кудись ненадовго,
На світанні приходили в сни…
При житті ще не все розказали,
А любові межі нема…
Скільки ж радо ми вас зустрічали,
Промовляючи вдячні слова!..
Журавлі… це від слова журитись,
Що життя швидкоплинне у нас,
І не може серце змиритись,
Що такий невблаганний час.
І нема нічиєї провини
За тривожні душі почуття,
Що прочитана вже половина
Книги нашої долі життя.
14.03.2012 Л. Яцура
Доброго дня! Стихотворение действительно личное, о вас, о вашей жизни. Очень красивое!
ВідповістиВидалити