До вірша Валентини Самотуги "Особисте"
А ЛЮБОВІ МЕЖІ НЕМА…
Повертаються душі додому
З журавлиними «кру» навесні,
Відлітали кудись ненадовго,
На світанні приходили в сни…
При житті ще не все розказали,
А любові межі нема…
Скільки ж радо ми вас зустрічали,
Промовляючи вдячні слова!..
Журавлі… це від слова журитись,
Що життя швидкоплинне у нас,
І не може серце змиритись,
Що такий невблаганний час.
І нема нічиєї провини
За тривожні душі почуття,
Що прочитана вже половина
Книги нашої долі життя.
14.03.2012
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.