Зайдімо разом у стигле жито,
Ще поки Серпень, ще поки Літо.
Зірвімо колос струнковисокий,
Не змолотили його ще поки.
Іде на зустріч жито-колосся:
Тобі у руки, мені в волосся.
Ідуть на зустріч волошки – квіти,
Щоб не зів’яти, щоб слід лишити!
Ми ті волошки – на вишиванку!
Засяють синьо, уже до ранку.
Уже до ранку, стрибають босі
Сини і дочки, золотокосі.
А ми те жито – та на сорочку
Золотокосим синам і дочкам.
А ми у Серпні лишимось жити…
Ще поки час є, ще поки Літо.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.