Одне життя, немов одна стежина. Ти йдеш по ній від ранку до зорі і зупиняєшся на мить єдину, коли на серці важко так тобі. Й немає коло
тебе близької людини, яка б могла порадити тобі щось у таку скрутну хвилину - коли ти на самоті. І хочеться в такі моменти вернутися назад по ній, та ні...щось стримує тебе і кличе йти вперед. А при кінці стежини тебе чекає щастя, чекає все...і лиш тоді ти розумієш, потрібно рухатись вперед не озираючись назад йти до своєї мрії.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.