Спиною повернулась Мельпомена.
Щось ніби поламалося в житті...
Софіти згасли, спорожніла сцена,
а мрія скам'яніла назавжди.
Життя - театр,
а ми у нім актори,
сценічні образи нам доля роздає,
драматургічні дістаються ролі.
Аншлаг - лиш згодом настає.
Театр - окремий світ,
як можна не любити,
майстерної акторської краси?
Душа летить в політ
і хочеш просто жити,
потрапивши в полон
захолючої гри...
Прийшов новий сезон.
Як дітище - прем'єра.
Лунають вигуки і браво і ура...
Вона уся така, як в Турції Рив'єра,
вистави золотиста мішура.
У світлі рампи поклонилась трупа,
поперду ще різні амплуа...
Остання мізансцена не забута.
Зосталася четверта лиш стіна.
Інтерпритація в актора - незалежна,
імпровізувати - може на льоту...
Глядачі обожнюють щиро і безмежно.
Вам дарують квіти і любов свою.
Людмила Чарнецька
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.