Бойцан Ірина - Ми

Час...Кажуть він лікує...Можливо...Але чому мені це не під силу? Здавалося забула,змирилася,у житті все стало ніби налагоджуватися. Але уже без тебе...без думок...про тебе... Ти поринув у нові стосунки,щасливий,коханий,надіюся вірний...і забутий мною.
Одна ніч...дванадцята нуль нуль...я сплю...дзвінок...ти...здивувалася,незрозуміла та сказала алло...
Всередині все розривалося...слова твої боляче пронизували кожну клітинку мого тіла... Не вірилося...здавалося забув і не хотів згадувати...
Я помилилась,і який вже раз я помилилась.
Довгоочікувана зустріч...знов та сама компанія,всім весело,і тільки ми удвох переглядаємось як вперше... Так нерішуче дивимось одне одному у вічі,ніби боїмось побачити там нас...
Довгоочікуваний поцілунок,обійми,думки,рука в руці,все як колись...і на мить здалося,що ми і досі разом.
Та от ми вдома,кожен у своєму ліжку і зі своїми думками.
Думаєш,думаєш,думаєш...заснув.
На ранок ти розумієш,що все це було,та більше ніколи,ти чуєш,ніколи таке не повториться. Ти тепер її любиш.
Я змирилась,хочу щоб ти був щасливий,будь ним,я знаю,ти цього хочеш.
Та щось не відпускає...часті дзвінки,смс,якісь слова,таке все незрозуміле,ти щось говориш,я тихо слухаю і дихаю у трубку телефона. А що мені сказати? Я й сама не розумію,що це. Чому не відпускаєш? Що? Скажи,що ти хочеш?
Ти маєш те,що хотів,і я тобі цього не дала. Тож відпусти,не тримай на маленькій волосині. Пора обірвати це все...Досить! Дай і мені відчути впевненість і любов,віру у майбутнє.
У серці виринає знов і знов твій погляд. І от учора знов ловила його. Так неочікувано,але приємно. І знаєш,а все ж в душі,десь глибоко глибоко, частина тебе сидить і тихо чекає,коли знову наші погляди зійдуться в один. І коли ми поглянемо одне одному в очі,тут все буде зрозуміло.
А поки,так несміливо дивлячись один на одного,ми й надалі будемо тихо тихо любити,і самі не знаючи того,чекати,чекати чогось...а чого побачимо,досить тільки наважитись поглянути одне одному в очі. А на все потрібен час...тільки час.
Бойцан Ірина