Сен
2015

Бойцан Ірина — Ми

Час…Кажуть він лікує…Можливо…Але чому мені це не під силу? Здавалося забула,змирилася,у житті все стало ніби налагоджуватися. Але уже без тебе…без думок…про тебе… Ти поринув у нові стосунки,щасливий,коханий,надіюся вірний…і забутий мною.
Одна ніч…дванадцята нуль нуль…я сплю…дзвінок…ти…здивувалася,незрозуміла та сказала алло…
Всередині все розривалося…слова твої боляче пронизували кожну клітинку мого тіла… Не вірилося…здавалося забув і не хотів згадувати…
Я помилилась,і який вже раз я помилилась.
Довгоочікувана зустріч…знов та сама компанія,всім весело,і тільки ми удвох переглядаємось як вперше… Так нерішуче дивимось одне одному у вічі,ніби боїмось побачити там нас…
Довгоочікуваний поцілунок,обійми,думки,рука в руці,все як колись…і на мить здалося,що ми і досі разом.
Та от ми вдома,кожен у своєму ліжку і зі своїми думками.
Думаєш,думаєш,думаєш…заснув.
На ранок ти розумієш,що все це було,та більше ніколи,ти чуєш,ніколи таке не повториться. Ти тепер її любиш.
Я змирилась,хочу щоб ти був щасливий,будь ним,я знаю,ти цього хочеш.
Та щось не відпускає…часті дзвінки,смс,якісь слова,таке все незрозуміле,ти щось говориш,я тихо слухаю і дихаю у трубку телефона. А що мені сказати? Я й сама не розумію,що це. Чому не відпускаєш? Що? Скажи,що ти хочеш?
Ти маєш те,що хотів,і я тобі цього не дала. Тож відпусти,не тримай на маленькій волосині. Пора обірвати це все…Досить! Дай і мені відчути впевненість і любов,віру у майбутнє.
У серці виринає знов і знов твій погляд. І от учора знов ловила його. Так неочікувано,але приємно. І знаєш,а все ж в душі,десь глибоко глибоко, частина тебе сидить і тихо чекає,коли знову наші погляди зійдуться в один. І коли ми поглянемо одне одному в очі,тут все буде зрозуміло.
А поки,так несміливо дивлячись один на одного,ми й надалі будемо тихо тихо любити,і самі не знаючи того,чекати,чекати чогось…а чого побачимо,досить тільки наважитись поглянути одне одному в очі. А на все потрібен час…тільки час.
Бойцан Ірина

453 просмотров всего, 2 просмотров сегодня

КОМЕНТАРІ