Цiлу нiч до зорi я не спала,
Прислухалась, як море шумiло,
Як таємная хвиля зiтхала —
І як серце моє стукотiло.
Ночi темної дивнi почвари
Заглядали в безсоннії очi,
I страшнiшi, нiж соннi кошмари,
Тi привиддя безсонної ночi.
Думки-гадки, мов птахи нiчнії,
Налетiли, тяжкi та суворi,
Ох, непевнi тi думи страшнії,
Наче хвилi у півнiч на морі!
Хто одважиться в лiвнiч на море
Своє хибке човенце зiпхнути?
Хто поважиться людськеє горе
Свiтовеє серденьком збагнути?
Той у пiвнiч на море поплине,
Хто не думає ранку дiждати…
Хай же думка моя вiльно лине, —
Я не буду на ранок чекати.
Серед мороку, бурi-негоди
Цiлу нiч буде човен блукати;
Як зiйде сонце правди та згоди,
Я тодi вiчним сном буду спати.
Буде шарпати буря вiтрила,
Пожене геть по темному морю.
Ох, коли б менi доля судила
Хоч побачити раннюю зорю!
Євпаторiя, 1891
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.