Перед тобою, наче перед Богом,
Твої мазки – блаженні почуття,
З тобою б народитись знову ,
І малювати, поки є життя.
Ти просто був, ти просто відчувався,
Не вимагав, не мислив, не благав,
Ти тільки дару назавжди віддався,
На полотні закарбував буття.
Забута постать в полі ще мандрує,
Ці зверхні погляди тобі не для тепла,
Вони чомусь не бачили сваволі
Твоїх поривів, манії чуття.
Твій дух панує досі незборимий,
Тут чую твій гарячий жар,
Тут переношу образи з картини
Оцих природностей запал.
І більше не хотів нічого,
Лиш просто жити, бачити, могти,
І прокладати щось таке одвічне
На фоні правди, трепету краси.
Тут незрівнянність, тут твоя спокуса,
І прагнення лишитись навіки,
Зросити все проміннями жагучими
І цими непомітними людьми.
О, заспівають ще тобі сонети
Під відголос твоїх зривань,
Під силу, що не вмре, не скресне,
Простягнуть душі спраглості бажань.
Гузій Марія Романівна
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.