Душа вже стомлена в печалі
І серце стукає дарма.
Ти полетів в далекі далі
І нас з тобою вже нема.
Прокинуся вранці, не буду вставати.
Немає сил, нема життя.
Не хочу щастя здобувати,
Полину краще в забуття…
Не відчуватиму там болю,
Не буду думать про любов.
Ті дні, проведені з тобою,
Забуду…полишу все знов.
Пройдуть роки й тебе згадаю
Як ти любив, як ти кохав.
Ті дні із вкраденого раю,
І те, що ти у мене взяв…
Я не повірю більш ні слову,
Що пролунає з твоїх вуст.
Ти вміло вкрав у мене волю
І зрадив…
Тебе одного я любила.
Любила й дихала життям.
Не повертайся більш ніколи!
Все не повернеш вороттям.
Згадаєш наші дні з тобою,
Проведені в щасливім сні.
І серце зморщиться журбою
Прийдеш в невиннім каятті.
Та я не буду вже любити.
Радіти й вірити тобі.
Життєвий шлях вже не змінити,
Його обрав для себе ти!
Самою вищою оцінкою творчості людини, може бути тільки те відчуття, яке переживаеш разом із твором!
ВідповістиВидалитиКоли читала по моїй шкірі пробігав мороз, настільки відчулося все передане віршем!
Дякую. мені дуже сподобалось!