Знов росою стеляться поля.
Ось вона - безодня у нікуди.
І стою серед безмежжя я,
І мене минають знову люди.
Ось вона - межа моїх світів.
Мої кроки тут нечутні й досі.
Тільки сонце, тільки неба пів
І дурманом пахнуть знов покоси.
Липи розлились посеред поля :
Солодко, медово, як кохання.
Я тебе чекала, моя доле,
Серед їх отрути відцвітання.
А тепер сміюсь сома собі.
Чом мене так гірко обманула?
Я усе-усе несла тобі,
А тепер розбила і забула.
Дуже душевно... У кожному слові говорить серце!!!!
ВідповістиВидалити