Патрісія Рамус

Кохання ворона

ТИ кігтями, як ворон
Здер зклював щастя з моєї душі
Тепер там рани обмотанні повязками часу,
але вони злітають і мають щілини.
Крізь, які вітром задуває пекучий біль.
Своїми коренями він живиться пустотою ,
яку я не можу заповнити..ні дружбою, зрадою, оманною.
Я відчуваю, що забуваю слово «ніжність».
А все частіше говорю про не щастя.
Можливо я божевільна?..
це так не стерпно жити у світі пантомім,
які нічого не можуть в діяти…нічим не можуть зарадити.
Я знову плачу, омиваючи свою рани даруючи їм ще більший біль.
Моє серце розбилось на пізли
які складаючись утворюють картину Судного дню.
І ще одна сердечна біль і ще один невдалий роман.
Через тебе мій годинник мов навмисне цокав
з переду назад, вертаючи мене на прогулянку у місто спогадів.
Я не буду тебе карата блискавками з під моїх очей та уст.
Та навіщо, на жаль, моя ненависть не знищить твоєї радості.
Бій буде не рівним.
Так сталось, що я не вибираю берега
де причалить корабель з моїми почуттями.
Вони ще з народження відправились в далеке плаваня,
через помилки яких, я просто падаю і навчаюсь
підніматись і жити за ново, але без зрадників ,
які хотіли знищити мене.
Але я знаю..чуєш ти чи не чуєш..
Я знаю, що мій біль скоро перетвориться в мелелика
і полетить на світло і загине там в промінчиках правди..
І я зможу зняти одяг грішниці і піди туди де зможу
переглянути без почуттів стрічку свого життя