Марічка - Декілька секунд

Декілька секунд

Поступив сигнал,
Знялась тривога,
Розпочався мій роман,
Прийшла підмога.
Тримай її, щоб не втекла,
Задуми мої всі не зламала ,
Чужими полями і лісами брела -
Ані слова не збрехала .
Її подих цінніший за мої слова,
В тих небесних жилах кров не тече,
Насторожилась чужа брова,
Цей дикий шлях кудись веде.
Мені ще рано ним йти
Та пізно ніколи не буває -
Павук повинен ще сплести
Довгу павутину, яка не зникає .
Моя кров кольору червоного,
А у неї крові й нема,
З хмаринок білого й блакитного
Капельками дощу вела .
Розряд пройшовся по моєму тілу
Та боляче не стало ні на мить,
Побачила блискавку яскраво-білу,
Хто ж таке вміє робить?
Вона мене покидає
Та я благаю: будь-ласка, стій
В сторону кидає,
В моїх венах кров’яний застій .
Ще одну напругу струму
Відчула я на собі ,
Не знищуй мою душу,
Це остання розмова тобі.
Відкривши очі розумію:
Все, що бачила – це сон,
Пояснити всього не зумію,
Тепер беру у руки телефон.
Набираю номер й розмовляю,
Знову і з нею ,
Ніби в іншому світі кружляю ,
Зостануся душею.
І ніби впадаю у кому,
Прошу про нове життя ,
Підтримують пусті слова розмову,
На моєму тілі інше покриття.
З кожним кліпанням очей
Все більше знаю, що порушу,
Через недосипання ночей
Тримати її не мушу.
Та чим більше заборонено -
Тим все солодше
І гірко буде поранено
Там, де коріння молодше.
Більше знаю, більше бачу,
Тим краще розумію я :
Ніде й нічого я не значу
І нічого не знайду вивча.
Та чого прагнути,
Де й кого шукати,
Яких вершин сягнути,
У яких лісах блукати?

Вона мені не скаже ,
Бо правда після життя,
Все, що на піску розмаже,
Де не почути – ниття.
Її тримати потайки не можна,
Де не сховати, там знайдуть,
Так трапляється і робить кожна ,
А ні, то ворожі украдуть.
Я її тримаю,
Й відпускати вже не стану,
Нічого я не маю,
Не буду лікувати свіжу рану.
Нехай кровоточить і сама заживає,
Порізала ножем не я,
А загадка без відповіді крає ,
Відповідь буде твоя.
Їй давно уже пора,
Без мене веліли вертатись,
Помалу рветься дерев’яна кора,
Час уже в іншу перетворятись.
Я її не відпускаю,
Та вона каже мушу,
Життя на шматки рубаю -
Поверни мені душу!
Не повернеш, я знаю
Та спробувати потрібно,
Про тебе я дбаю,
А ти раниш дрібно.
Не виривайся даремно,
За руку не відпущу,
Покалічишся напевно,
Вб’єшся струмами дощу.
Ти своєї боїшся болі -
А інших раниш до смерті,
Бо не маєш долі,
Сльози кров’ю не стерті.
Дай відповідь і лети,
Обіцяю, відпущу навіки -
Не маєш навіть мети,
Розлилися вічні ріки.
Ти вирвешся з моїх рук
Не відповівши мені,
Але завдам тобі мук,
За те, що не сказала собі.
І знову програю дорогою ціною,
Набридло давати життя під заставу,
Я колись помщуся за все тобою,
Знаю, що готуєш чергову підставу.
За вітром полетиш,
Бо дороги не пам’ятаєш
У вихорі думок не летиш,
Кров у тіло не виробляєш.
Вона полетіла і її не стало,
Ще декілька секунд мені залишилось,
Я розгадала мало загадок, мало,
Все за мене давно рішилось.
Останній струм пішов по тілу,
Все життя нерозгаданий зміст має,
В далині побачила її я білу,
Настав момент і мене уже немає…