Вітер
Сумує вітер ніжно-ніжно,
але не видно ту печаль.
Як розквітають зранку квіти,
так вітер віє десь у даль.
Його печаль - його самотність,
бажання радості, тепла.
Його душа в безкраях ночі
шукає дружнього крила.
Його надія не згасає,
його мета чітка як час.
Хоча, що буде -він не знає,
він мчиться крізь небесних мас.
В його просторах неосяжних
вирує все просте життя.
Як жаль, що в світі цім продажнім
немає місця для буття.
Як жаль, що вітер знов самотній,
як жаль, самотній назавжди.
Як жаль, що в цій простій безодні
не буде дружньої душі!
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.