Я вже не можу жити без страждання
* * *
Я вже не можу жити без страждання,
Без ніжних слів, без дотику долонь.
Колись іскринка нашого кохання
Переросла в негаснучий вогонь.
І він горить святково і красиво,
Освітлює всі прагнення душі.
Ми віримо в його звичайне диво,
Як вірять трави в весняні дощі.
Ти посміхнулась, тихо притулилась...
Природний жест, а в нім загадка є.
І знову серце радісно забилось.
Яка ж ти люба, сонечко моє.
Красиво, ніжно, щиро. Дякую, що пишете від серця.
ВідповістиВидалити