Олександр Високий - Замріявшись, ти у вікно дивилась...

Замріявшись, ти у вікно дивилась...

Замріявшись, ти у вікно дивилась.
А я, ввійшовши, зупинився і
Спостерігав здаля лиш несміливо,
Щоб не сполохати фантазії твої.

В стрункій поставі я впізнав Венеру,
Такий же профіль, лінія плечей.
Чарівності дано тобі надміру,
Тому й не міг я відвести очей.

У світлі, що пробилось крізь віконце,
Ти вся сіяла, схожа на алмаз.
І зрозумів я: мій суперник – сонце,
До котрого стояла ти анфас.