Раїса Гаврилюк - Ніч довга...

Ніч дуже довга... Та таки жива!
Покличе ранок, щоб самій спочити.
А я тим часом виберу слова,
якими буду з сонцем говоритм.
О світлолике! Помани мене
до созідання, до добротворіння.
З душі моєї променем сяйне
оте добро березі під коріння.
Й погонить соки дерево старе,
гойдатиме гніздечко голубине.
І колискова тихо, з ноти "ре"
хмариною до обрію полине.
А там - до купи, до таких же хмар -
теж із чийогось виросли бажання...
Дивись - поллється дощ,
мов Божий дар,
Й земля почне ізвічне созідання.
В буянні трав, у цвіті яблунів,
В краплині чудодійного нектару
від ночі щось, щось - од весняних днів,
і трохи щось від мого словодару.