Любов СЕРДУНИЧ - ПІЗНЯ ОЖИНА

Я – не лілея. І не ожина.
Я – не кохана. І не дружина.
Хто? Невідомо. З ким? Здогадайся...
Стрінусь – щаслився, втратив – до щастя.
Взимку я – злива, влітку – як вдасться.
Крикнеш – мовчу я, змовкнеш – почую.
В скрипці ночую, а кобзу відчую.
Лаври – утрата, сльози – ужинок.
Тліти – вмирати: я – не дружина.
Пестощі – дощик. Терпіння б надовше!
В снах перший дотик, а мариться досі.
Зачин – разом, розійдемось – нарізно.
Хто я? Озон? Чи я – трунок? Чи – пісня?!
Темрява – світло, журба – сподівання...
Та без любові не варта й кохання.
Щось написалось, а щось нашепталось.
Більше – забралось, нічого – зосталось.
Досі дружина? А чий я ужинок?
...Пізня лілея, бо – рання ожина...