Чому так часто пригортаюсь до калини,
Чорнобривцям сльозу свою дарую,
Чому пташиний щебет, сміх дитини
Я так люблю, чому зорю цілую?..
Збираю роси босими ногами,
А поглядом ловлю світанків хвилі…
Чому радію рушникам та вишиванкам,
Чому люблю весняні грози, зливи
І правду, що в обіймах у малечі
Ти в інший вимір наче потрапляєш?..
Де є родина, там життя лелече,
Теплом душі усіх там зігріваєш.
Чому степів безмежжя у любові
Зве, наче море парусом вітрил,
Де кожен подих, кожне рідне слово
Дарує силу для життя натхненних крил.
А все у відкритті, все у простому:
Вишневий цвіт де, джерела сопілка,
Де є батьків, дітей, землі розмова
і гордість, що я тут, що – українка.
20.05.2014 Людмила Яцура
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.