Шкіра, як карта твоєї сутності
повна жахливого смутку й любові.
Ртуть у очах, деформація юності,
серце - праобраз дівочої зброї.
кохай свого сокола, грішно кохай,
віддайся йому, як остання втрата
без спілих стогонів, з ордою мовчань.
Навчися в цім пеклі якось літати.
А потім хоч кидайся вогнем і водою,
в штрафбати шли всі слова і жести,
співай першу пісню і берися до зброї.
Смерть в той день має померти.
Але ти, дівчино, не бий сильно рук,
цей холод осінній якраз до лиця.
Пам’ятай, що казав тобі Марищук :
« …постарайся вижити тут сама »
Богдан Зеленюк
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.