Знов сонце цілувало хмари. Втома, знов незрима,
прощала всі суєти дня великодушно.
Хилилась тінь твоя і радісно, і скрушно
у тінь того, хто обціловував тебе очима.
Як вечір міста, ти від сонця тихо багровіла,
окрилена окрайцем щастя. Крізь утому
несла шаріння доторків його додому —
і вкотре ніч твоя із чорної зробилась біла.
Шагало Мирон
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.