Падав сніг, зимно скрізь,
Засніжено, біло…
Не ховала душа сліз,
Бо вона зболіла,
Бо не знала як собі
Та й розраду дати,
Засмутилася в журбі:
Як цей світ пізнати?..
Чом піднятись в небеса
Вистачило сили,
Чом залишена краса
Зими сніжно-біла?..
Сніг, то наче яблунь цвіт,
Що упав під ноги,
Хто не з нами на землі,
В того ці дороги.
А в дорогах зорі слід,
Де життя з любові,
Який гріє і цвіте,
Пестить щирим словом.
Що сказати хочуть ще
Сніжні заметілі –
Час пливе, лишає щем,
Крила вже зміцнілі.
28.01.2017 Людмила Яцура
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.